В 1886 році на Кіндійських хуторах відкрилася початкова трьохкласна школа і з того часу навчання дітей писемності набуває організований характер. Називалась ця школа по-різному: то міським народним училищем, то Кіндійським хуторським училищем. У школі навчалось 47 учнів, хоча дітей було значно більше. Обов’язкове навчання для всіх дітей тоді не передбачалось – батьки самі вирішували, виходячи із своїх можливостей і міркувань, чи буде їх дитина навчатися чи ні.
Фінансування школи здійснювало міське суспільне управління. Так, у «Звіті Херсонської міської думи і управи за 1896 рік» записано наступне: «… для Киндпийского народного училища, в соответствии со штатным расписанием, предусмотрены следующие должности с оплатой в год: 1 человек учитель – 460 руб.+ 30 руб. наградных; 1 чел. законоучитель (священник) – 14 руб. 58 коп.»
Але в 1900 році ніяка фінансова підтримка школи не проводилась – жителі самі утримували будову школи і «спонсорували» навчальний процес. У 1896 році в «Списку населених місць Херсонської губернії» на Кіндійських хуторах нараховувалось:
"Киндийские хутора:
- дворов - 209
- жителей - 1120 (из них 542 мужчин и 578 женщин)
- учащихся в Городском народном училище - 58 человек (из них 46 мальчиков и 12 девочек)".
В 1900 році в школі навчалися 61 чоловік (44 хлопці і всього 17 дівчаток). Хоча дівчат було більше серед хутірської дітвори, але для них навчання не було актуальним – з більш важливим вважали вміння виконувати хатні справи та вдало вийти заміж. Та й для хлопців навчання не було обов’язковим. Так, по «Звіту про стан училищ Херсонського повіту в 1895 р.» в Херсоні разом з приміськими хуторами не навчалися 34% хлопців і 68% дівчат.
На той час школа мала всього одне класне приміщення, в якому по черзі навчалися 3 групи дітей. Тому багатьом бажаючим відмовляли в прийомі дітей на навчання. При цьому в школі була зібрана бібліотека, яка нараховувала 286 томів книг – достатньо багатий матеріальний фонд на ті роки.
Ось що писала про стан справ в Кіндійській школі у 1908 році херсонська газета «Рідний край»: «Сооруженная на Киндийских хуторах лет 25 тому назад начальная школа пришла в ветхость и далеко в настоящее время не соответствует ни самым минимальным требованиям гигиены, ни спросу на училищные вакансии. За неимением мест в классе детей приходится делить на две очередные смены, причем одна смена, скученная в темном коридоре школы, ожидая своей очереди, мешает занятиям другой. Ввиду такого положения вещей заведующий школой Бойко ходатайствует перед городской управой о расширении или постройке на Киндийских хуторах новой школы».
Міська влада не поспішала вдосконалювати шкільне життя міської околиці, а спалахнувша незабаром І-ша світова війна, революція 1917 року і всі подальші події відсунули на декілька десятиріч хоча б часткове вирішення проблем школи.
Перша радянська школа в селі була відкрита в 1921 році на місці, де зараз розташована сільська бібліотека. Це також була початкова школа. Тільки в 1932 році в школі вводиться неповне середнє (семирічне) навчання і в 1936 році відбувається перший випуск учнів школи-семирічки.
Ось що розповідала про цю школу Євдокія Іванівна Нагорна, 1921 року народження, випускниця школи, вчитель-пенсіонер: «Наш класс был первым выпуском семилетки в Киндийке. И в пионеры мы тоже вступали первыми. Хорошо помню нашу первую пионервожатую Мару Филипповну Марченко. Она была черноглазая, коротко постриженная и такая быстрая, такая заводная – ого! Пела очень хорошо, танцевала, стихи читала – заслушаешься. Мы очень любили пионерскую работу, а родители ругались, что мы не успели пообедать, бежим в школу».
Поступово матеріальне становище школи покращувалось, кількість приміщень під нові класи збільшувалося за рахунок будов, відібраних у так званих «кулаків».
У роки німецько-фашистської окупації, як згадує Олександра Василівна Голобородько, «…одно из зданий школы (дореволюционная школа) было разрушено, пришло в негодность, его отремонтировали уже в 1949 году. Во втором здании (около церкви) жили немцы, была казарма и здание сохранилось…»
Саме в цьому приміщенні восени 1944 року почала свою роботу початкова школа, яка через 5 років стала семирічною. Тут навчалося 399 учнів, яких навчали 13 вчителів. Але бажаючі отримати повну шкільну освіту вимушені були їздити вчитися в м. Херсон.
І тільки в 1955 році школі було присвоєно статус середньої. Так, на засіданні виконкому Херсонської районної ради депутатів трудящих від 28.05.1955 року розглянуто питання про реорганізацію Кіндійської семирічної школи в середню: «Заслушав информацию зав. районо (тов. Кравцова) о необходимости реорганизации Киндийской семилетней школы в среднюю, исполком райсовета трудящихся решил: Просить Облисполком утвердить Киндийскую семилетнюю школу Херсонского района с количеством учащихся 313 человек, располагающую 9-ти классными комнатами и соответствующим педколлективом, являющусяю центром 3-х семилетних школ, средней школой с 01.09.1955 г.» ( архів Херсонської області, справа № 60, стор. 23).
Школа знаходилася в декількох будинках: це теперішній будинок № 16 по вулиці Піонерській, будинок вчительки російської мови та літератури Іллічової Т.С., будинок на місці сільської бібліотеки. Так, у річному звіті за 1956-1957 р.р. вказувалось, що школа розміщена в 4-х приміщеннях, які знаходяться одне від одного на відстані 200- 400 м, а в 1958-1959 р.р. – в 5-х приміщеннях, на цій самій відстані. Навчалося 373 учні, нараховувалося 13 класів, з 1 по 10 клас.
Таким чином, виникла нагальна потреба побудови нової школи. І в 1961 році була побудована і здана в експлуатацію теперішня будівля школи. Акт державної приймальної комісії про ввід в експлуатацію школи на 520 учнів в Кіндійці, корисною площею 2369, 2 кв.м, затверджено рішенням виконкому Херсонської ради депутатів трудящих від 09.10.1961 р. Школа обладнана водяним опаленням від котельні, яка працювала на вугіллі, каналізацією, майстернями, спортивною залою, бібліотекою, їдальнею, медпунктом тощо. Таким чином, вперше за час існування Кіндійки була вирішена проблема школи. Але в кінці 1970 року, в зв’язку з загальним ростом кількості жителів та дітей, школа була переведена на 2-х змінний режим роботи з причини недостатньої кількості навчальних кабінетів. В 1968 році в школі навчалось 684 учні. І тільки після будівництва в 80-х роках двох сусідніх шкіл (теперішні № 37 та № 12) та спаду народжуваності дітей, школа працює в нормальному режимі.
В 90-х роках, коли відбувся розпад Радянського Союзу і почалося становлення незалежної України, школа переживала не найкращі (якщо не найгірші) свої часи: повністю припинилося фінансування матеріально-технічної бази школи, зарплату вчителям не виплачували, відбувалися страйки вчителів, голодування, багато вчителів звільнялися зі школи і йшли чи їхали туди, де можна було заробити гроші, щоб прогодувати сім`ї. Залишалися працювати тільки ті вчителі, які були віддані своїй справі, які дійсно були вчителями, патріотами своєї школи. І тільки в останнє десятиріччя школа знову «ожила».
Сучасна школа – це школа, в якій навчається 315 учнів, в якій створені всі умови для успішного здобуття освіти: це затишні кабінети, які обладнані сучасним шкільним обладнанням, технічними засобами навчання (телевізорами, комп’ютерами, відеотехнікою), комп’ютерний клас, в якому пізнають комп’ютерну грамотність учні з 1 по 11 клас, вихід в Інтернет, сучасна Інтернет-бібліотека, спортивна, актова зали, їдальня, сучасна котельня, яка працює на газу, спортивне поле та багато іншого. Для розвитку творчих, естетичних здібностей дітей на базі школи працює дитяча музична школа № 3, художня студія «Фантазери», хореографічна студія, спортивні секції, туристичні гуртки, більше 20-ти предметних гуртків, проводиться дослідницька робота учнів (МАН), факультативи, шкільні свята, конкурси, спортивні змагання, надаються додаткові індивідуальні заняття, допомога шкільного практичного психолога, медпрацівника і багато-багато іншого.
Немає коментарів:
Дописати коментар